Борзнянська РДА
      Анонси
















               


              Назад

              Чемпіон світу з Прохорів

               Звістка, що наш уславлений гирьовик Сергій Пирковський везе з чемпіонаті світу «золоту» медаль, швидко поширилася містом. Найбільш віддані прихильники і друзі вночі поїхали зустрічати переможця світової першості. Втомлений, але задоволений, повертався до рідної домівки богатир із Прохорів! Дякуючи за численні привітання, новоспечений чемпіон хотів одного: швидше опинитися в колі родини. Бо найбільше на його повернення (з медаллю чи ні) чекали вірна дружина Парасковія Павлівна та дочка Катерина. 

               –Ми не знали, як там наш тато, тому дуже хвилювалися, – говорила його дочка, коли Сергій Володимирович давав інтерв’ю «Вістям Борзнянщини», – бо не могли додзвонитися в Грецію. Брат Ярослав, який зараз живе в Іспанії, теж кілька разів телефонував батькові, але в того були саме змагання. І от нарешті він вдома. 

               Усе почалося з газети. Вперше про себе майбутній чемпіон зявив, ще будучи учнем 10 класу Прохорівської школи. Тоді сільська команда приїхала в Борзну на традиційні районні змагання до дня фізкультури і спорту. –Незалежно від того, скільки років учаснику, всі піднімали двопудові гирі, – каже Сергій Пирковській, який підняв залізну кулю аж 40 разів! І нічого дивного в перемозі школяра не було, адже вдома у простій селянській хаті разом зі старшим на три роки братом Андрієм облаштували свою першу тренувальну базу: зробили штангу з тракторних траків, придбали гантелі. І почали займатися силовою гімнастикою. У ті часи в газеті «Молодь України» друкували комплекс вправ як для початківців, так і для тих, хто вже «тягав» залізо вже не один рік, – згадує силач-ветеран перші кроки в спорті. Тим більше, що брат готувався до вступу в Київський інститут фізкультури. 

               Домашня підготовка далася взнаки, адже обидва брати Пирковські стали студентами спортивного вузу: Андрій по спеціальності «важка атлетика», а Сергій – по гирьовому спорту. У вузі студенти вивчали не тільки профільний вид спорту, а й відвідували усі заняття: ігрові види спорту, плавання, фехтування тощо. У Києві наш земляк виконав норматив кандидата в майстри спорту. 

               Далі була служба в спортивному взводі. Це не був «курорт», адже доводилося тренуватися до сьомого поту, щоб достойно виступити на першість Київського військового округу в Харкові, вибороти першість Сухопутних військ в Орджонікідзе, далі – змаганні в Харкові й Полтаві. За цей період Сергій Володимирович виконав норматив майстра спорту з триборства (жим, поштовх, ривок). 

               Після демобілізації молодий солдат долучається до тренерської роботи. На той час брат працював гірником у Павлограді. Я пішов до нього. За перший місяць заробив 270 рублів. Там і залишився. 

               Робота у забої не залишала Сергію Володимировичу часу для спорту, але тривало це недовго. Через три роки він змінив кайло на кермо електровоза і відновив тренування. Став навіть тренером місцевої команди шахтарів. 

               – Мої хлопці тричі вигравали першість Західного Донбасу, згодом виконали нормативи майстрів спорту. Але жити в шахтарському місті родина Пирковських не захотіла. Перебралися в Борзну. 

               Медалі не головне. У 2007 році Запоріжжя приймало чемпіонат світу з гирьового спорту серед ветеранів. І ось на поміст виходить наш земляк, за плечима якого, перемога на першості Європи в Керчі. У ривку він підняв гирю 156 разів і став третім у світі. Як тоді раділа спортивна громадськість Борзнянщини, коли дізналася про такий успіх! Не радів тільки…. Сергій Пирковський. 

               – Відверто кажучи, така була нікудишня організація змагань, що не вистачило на всіх дипломів і медалей. Приїхав додому, а показати нічого. 

               Зате цього року наш чемпіон потрапив на одну з кращих змагань – чемпіонат Європи в Угорщині. У місті Печ наш земляк виступив відмінно, показавши в сумі двоборства результат 292 бали (поштовх 70 + ривок 222), тим самим здобувши звання чемпіона Європи. Попри свій вік, 60-річний ветеран установив новий рекорд чемпіонатів Європи у ривку.

               І коли журналісти розпитували про мрію у гирьовика, він заявив: «Хочу підкорити світову вершину». Отримавши фінансову підтримку від РДА, депутатів, меценатів Сергій Володимирович у складі збірної України вирушив до Греції. 

               Змагалися гирьовики з 28 країн. Були навіть представники таких «не гирьових» країн, як Бразилія, Непал, Нігерія. У моїй ваговій категорії було представлено 12 команд, – каже Сергій Пирковський. Жили спортсмени за 6 кілометрів від спортзалу в готельному комплексі. На чемпіонат приїхали о 9 ранку, а виступати довелося через 8 годин. Хочеш – плати гроші, їдь в готель відпочивати, ні – сиди на лавці і чекай свого виходу на помост. 

               На виконання вправи учаснику дається 10 хвилин. За цей час він повинен підняти гирю максимальну кількість разів. І перший, і останній підйом снаряда повинен бути в одному темпі, якщо хочеш перемогти. Арбітр із Польщі, який слідкував за правильністю виконання вправи, не зарахував вісім підйомів нашому атлетові, але навіть попри це, Сергій Пирковський підняв сталеву кулю більше разів, ніж його найближчі конкуренти з Шотландії та Англії. Шкода, що перемога не дозволяє стати Сергієві Пирковському майстром спорту міжнародного класу. Для цього треба виконувати норматив на гирях 32 кілограми. Йшли розмови, щоб ветеранам, які стали хоч раз чемпіонами світу присвоювати звання почесного майстра спорту, але далі розмов справа не пішла. 

               Тренування для себе. Якось на змаганнях у Мені до Сергія Пирковського, котрий щойно виграв турнір гирьовиків, підійшов чоловік і так запросто запитав: «А скільки вам платять за те, що ви штовхаєте гирі?» Запитання просто поставило в ступор чемпіона. Він нічого не відповів. «Думаю, нещасна ти людина, коли все вимірюєш тільки грошима. Як ти не розумієш, що я це роблю, перш за все, для себе». Скільки грошей і часу йде на тренування, Сергій Пирковський не зізнається. Більшість фінансів йде на харчування, адже кожен спортсмен має власний раціон. 

               – А з чого починає сніданок чемпіон світу? – попросили ми поділитися секретом нашого земляка. – Дуже проста і потрібна їжа у будь-якому віці: ложка меду і травяного чаю, – посміхається Сергій Володимирович. Навіть, якби він не брав участі в змаганнях, то все одно б займався гирьовим спортом. 

               – У нас здорова родина. А якби не спорт, то, можливо, б і діти були хворобливими, і я, беззубий дід, сидів би зараз десь на березі річки в компанії випивох, – розміроковує 60-річний чоловік. – Чемпіонство, медалі, регалії не головне, коли ставиш за мету тримати себе постійно в тонусі та психологічному спокої. 

              Розмову вів Андрій Донченко

              Назад



              20 Липня 2018 08:00
              16 Липня 2018 10:30
              13 Липня 2018 10:00
              12 Липня 2018 20:00
              06 Липня 2018 21:00
              06 Липня 2018 11:00
              06 Липня 2018 10:00